Свято вишиванки в ДГУ

Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є підґрунтям для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та «Іліаді» Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель.

Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту мого народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А. Малишко, В. Сосюра, М. Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника («І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…»), і значення колориту («Червоне-то любов, а чорне то журба…»), і відношення нащадків до рукотворних скарбів («Рушники – то моєї матусі роки»).

У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.

Рушник – від слова «руш», «вирушай» – стверджують наші прабабусі. Як мамина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя.

Спільнота Дніпровського гуманітарного університету вітає всіх зі Святом вишиванки та бажає мирного неба, міцного здоров’я й неймовірних досягнень у житті. Хай оберіг традиційної вишивки захистить нас і нашу неньку Україну від усякого лиха у ці важкі часи.